//

Піратська бухта: чи будуть дотримуватися авторські права в Україні

Україна стоїть на порозі ринку з цивілізованим ставленням до авторських прав і є можливість відразу опинитися в XXI столітті, минаючи ХХ

Автор:

 Протягом останніх років в різних рейтингах України зберігає статус однієї з найбільш піратських країн світу. Так зване «онлайн-злодійство» є досить складною проблемою в сучасному українському суспільстві. Протягом тривалого часу такий стан речей задовольняло значна кількість гравців. Однак настає час власників авторських прав, вимогливих споживачів і нових бізнес-відносин.

Інтернет-піратство до прийняття нового закону

Тривалий час зацікавлені сторони суперечок по авторським правам вирішували їх в суді. Однак розвиток нових технологій вніс свої корективи. Суд був вже не в змозі забезпечити ефективне, швидке і дешеве вирішення спорів. В результаті, альтернатива – система “notice and takedown” була створена для захисту правовласників.

Ця система була впроваджена в 1998 році в Сполучених Штатах. Замість подачі позову “notice and takedown” забезпечує виключне право власника авторських прав відправляти повідомлення про їх порушення авторських прав (заблокувати або видалити контент) потенційному правопорушнику за допомогою інтернету. Хоча країни відрізняються в моделях побудови “notice and takedown”, принцип залишається тим же – захищати права інтелектуальної власності в інтернеті.

До 2017 року Україна стояла осторонь цього процесу. Нещодавно прийнятий закон представив національний інститут захисту авторського права в інтернеті. В минулому, як правило, після отримання інформації про порушення прав, власник направляв повідомлення сайту про неправомірну діяльність із проханням заблокувати контент, погрожуючи відповідальністю. При цьому, власник сайту рідко виконував запит чи навіть не підписував угоду про співпрацю із зобов’язанням постійно блокувати піратський контент. Але у багатьох випадках, власник сайту не був зацікавлений зупиняти піратську діяльність, тому він не відповідав на запити по видаленню незаконного контенту чи підписання ліцензійної угоди.

Враховуючи такі реалії, інтереси правовласника могли бути захищеними класичним ініціюванням цивільного (господарського), і (або) кримінального процесу. Господарський процес по порушенню авторських прав в інтернеті був довгим, дорогим і малоефективним. Навіть після того як власник авторських прав міг отримати необхідне рішення про видалення контенту, сайт був у змозі його перезавантажити, що знову викликало початок суперечки. Крім того, великі перешкоди лежали на шляху отриманні контактної інформації про належного відповідача (відомості про домен) у зв’язку з особливостями законодавства про захист персональних даних і неефективних інструментів по фіксації неправомірного використання піратського контенту. З іншої сторони, якщо власнику авторських прав було завдано збитків, які перевищують 16 000 грн, кримінальний процес запускався із добре відомою виїмкою серверів, що ставало причиною тимчасового зупинення роботи бізнесу.

З іншої сторони, інтернет-провайдер, будучи важливим проміжним гравцем, займав нейтральну позицію в цих ситуаціях. Це обумовлено законодавством в сфері телекомунікації, яке звільнило провайдерів від будь-якої відповідальності за зміст передачі.

Очевидно, що обидва варіанти не задовольняли обидві сторони та не урівноважували їх права і обов’язки при вирішенні суперечок у сфері порушення авторських прав. Цивільно-правові механізми не є достатньо ефективними для власників авторських прав, а кримінальні заходи не відповідають тяжкості дій вебсайтів (власників вебсторінок).

Історія єдиного успішно прийнятого закону

З 2008 року Україна робила безуспішні спроби прийняти закони по боротьбі із інтернет-піратством. Нещодавні зусилля були пов’язані із проектом закону «Про державну підтримку кінематографу в Україні», як уособлення попередніх проектів. Після проходження двох парламентських слухань, президент використав своє право вето, але, на щастя, доопрацьований проект був у подальшому підписаний президентом.

Ініційований кіноіндустрією проект закону в першому слуханні отримав чимало обґрунтованих рекомендацій від різних груп, включаючи Інтернет Асоціацію України, Центр розвитку демократії і верховенства права, Vodafone. В основному, зауваження були такими:

На щастя, цей проект у другому читанні став компромісом між зацікавленими сторонами. Проект змінив регулювання вебсторінок, які керуються користувачами, уточнив ключові терміни, розділив зобов’язання між видами провайдерів, вдосконалив ідентифікацію власника авторських прав, а також знайшов методи запобігання зловживанням правами при подачі заяв правовласником.

Вітчизняний формат «notice and takedown» врахував національні особливості та зарубіжний досвід. Являючись перспективним членом Європейського Союзу Україна зобов’язана завершити адаптацію законодавства до стандартів Європейського Союзу. Тим не менше, Європейський Союз, визначивши основні засади у сфері захисту авторських прав в інтернеті, надає державам-членам право імплементувати власні національні системи захисту.

Складається враження, що український формат «notice and takedown» є прикладом поєднання двох різних підходів: базової американської «повідомити та заблокувати» із загальним принципом «порушник винний на етапі отримання заяви», але з переважаючим канадським «повідомити і переслати» – «обмежити інформацію попередженням».

На відміну від України провайдери США несуть відповідальність за збитки, спричинені піратським контентом. Система ґрунтується на презумпції відповідальності потенційного порушника: контент видаляється, а лише після цього особа має право вимагати його відновлення. Як компроміс між провайдерами і власниками авторських прав, закон створив так звану «безпечну гавань», що звільняє провайдерів від відповідальності. Для того, щоб скористатись «безпечною гаванню» провайдери повинні відповідати ряду вимог.

З іншої сторони, українське і канадське законодавство схоже тим, що не передбачає відповідальності провайдерів за зміст переданого контенту. Канадська концепція (відсутність автоматичного блокування контенту) заснована на переконанні, що після отримання повідомлення власники вебсайтів та користувачі будуть в основному видаляти піратський контент добровільно. В іншому випадку, власник авторських прав повинен звертатись до суду.

Підхід Канади із зобов’язанням провайдерів лише пересилати запити, у світі вважається доволі виваженим. Міжнародна організація Electronic Frontier Foundation заявила, що така система залишає можливість для кваліфікованого судового процесу та зменшує зловживання використання заяв і спотворення інституту. Нещодавні дослідженняпоказали, що мета канадського уряду зменшити рівень піратства була досягнута: після отримання заяви про порушення, поведінка користувачів змінилась на користь підвищення рівня поваги до інтелектуальної власності. Такий перехід дуже важливо здійснити в українському суспільстві. Нам потрібно будувати культуру поваги до інтелектуальної власності.

Що стосується змісту закону, то модель “notice and takedown” виглядає дворівневою:

  1. відносини «правовласник-власник вебсайту/вебсторінки»;
  2. відносини «правовласник-провайдер»;
  3. із однією додатковою гілкою (відносини «власник вебсайту/вебсторінки-правовласник»).

Основні елементи структури зображені на схемі.

Така система бере до уваги необхідність забезпечення балансу інтересів між власниками авторських прав, провайдерами, але також не в останню чергу і звичайними користувачами. Закон дозволяє поліпшити захист онлайн контенту, в тому числі літературних творів та фотографій через посилення відповідальності, але «notice and takedown» буде застосовуватися виключно до музичних, аудіовізуальних (фільмів), відеограм, фонограм, комп’ютерних програм та передач організацій мовлення (телебачення і радіо).

Важливою перевагою українського формату «notice and takedown» є обов’язкова участь адвоката, який перевіряє контактну інформацію та обґрунтування порушення авторських прав. Такий підхід, швидше за все, обмежить недобросовісну конкуренцію та зловживання запитами правовласниками.

Чого очікувати в майбутньому?

Хоча закон був прийнятий, доцільно розглянути питання про можливе вдосконалення деяких його слабких сторін. Важливо забезпечити притягнення до адміністративної відповідальності власників веб-сайтів, провайдерів або заявників у разі порушення закону. Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає конкретні органи, які мають обмежені повноваження фіксувати факт проступку і не дозволяє інші форми розслідування. В наших реаліях відповідні органи можуть стикатися із перешкодами надати докази. Вищезгаданий кодекс поширює свою дію на фізичних осіб, тож юридичні особи можуть бути не притягнуті до відповідальності.

Залишаючи правовий простір, важливо розуміти, що закон, незважаючи на боротьбу з онлайн піратством також створює передумови для розвитку контент індустрії в інтернеті. Протягом тривалого часу, використання легального контенту в інтернеті було дуже обмеженим, тому що піратські сайти надавали багатий вибір і вільний доступ до контенту. Компанії на ринку, зокрема, Megogo, Divan.tv, Netflix, не в змозі задовольнити попит багатомільйонної нації із різноманітним, але доступним ліцензованим контентом. Якщо гравці не зможуть вирішить цю проблему у найближчий час після блокування піратського контенту,то мільйони потенційних, але втрачених клієнтів зміститься до добре відомого минулого, і система видалення буде зведена нанівець. З іншого боку, є велика ймовірність того, що власники вебсайтів почнуть реагувати на заяви по видаленню контенту із більшим бажанням.

Більше того, законодавство США, Канади, ЄС, в тому числі Стратегії єдиного цифрового ринку, стимулює додаткові форми співробітництва між сторонами заради запобігання порушенню авторських прав в інтернеті. Так, сильна ІТ база надає власникам авторських прав широке розмаїття технічних засобів проти злісних порушників, а саме, встановлення спільної відповідальності, програми по автоматизованій документації правопорушників, їх фільтрації та запобіганню повторного завантаження піратського контенту.

Великі гравці, такі як YouTube і Google вже активно користуються автоматизованим програмним забезпечення, яке здатне опрацьовувати сотні мільйонів скарг правовласників, зменшує час подачі відповіді і навіть готує таку подачу. Нещодавно один з провідних українських медіа-холдингів 1+1 також почав використовувати програмне забезпечення для пошуку нелегального контенту і подачі онлайн запитів по блокуванню.

Ці приклади показують, як закон і технології можуть працювати разом. Нові технології часто стають випробуванням для застарілого правового регулювання. Проте, співпраця між правом і сучасними технологіями вже позитивно вплинула на широкий спектр областей, починаючи від електронної документації та слухань у суді, аналізу юридичних документів, надання юридичних висновків ботами і навіть ймовірно завершиться повною автоматизацією частини юридичних послуг. Інші хороші приклади співпраці між правом і технологіями у нас можна побачити завдяки тендерній системі Prozorro, електронному уряду (надання адміністративних послуг онлайн), блокчейн технології в державному секторі, і навіть добре відомому більшості юристів помічнику Liga.Zakon.

Ці ініціативи мають об’єднати право і технології та роблять життя простіше, заощаджують гроші платників податків, а також сприяють змінам в суспільстві. Як студент-юрист в США, я зрозумів, що нові технології є корисними для правників. Настав час зробити наші державні та приватні інституції кращими завдяки ефективній взаємодії нових технологій (IT сектора) і права. Час відмовлятися від класичного права і насолоджуватися перевагами гібридного.

Головне фото: depositphotos.com / Sky-Designs

  

Discussion

Comments are closed.